shulhatar (shulhatar) wrote,
shulhatar
shulhatar

Про кіно
 
2) Shichinin no Samurai (Сім самураїв, 1954)
 
Режисер: Акіра Куросава
Грають: Такасі Сімура, Тосіро Міфуне, та ін.
Музика: Фуміо Хаясака
Оператор: Асакадзу Накаї
 


Подивився я цей фільм на майже-великому екрані (Набережно-Хрещатицька, ага) у не особливо вдалому російському перекладі, який час від часу забивався оригінальним звуком.
 
Що я скажу (після всіх тих кінокритиків, котрі його оголосили найбільшим шедевром японського і одним з найбільших – світового кіно)? Сентиментально-романтичний, дуже мало пов'язаний з реальністю, малобюджетний аж до чорно-білості, хай кольоровий постер нікого не вводить в оману (нє, ну а який міг бути бюджет в повоєнній Японії?).
 
Особливо фантастично виглядають 40 бандитів, котрі (і це після вдалого нападу хороших хлопців на їхній табір) атакують село буквально до останнього свого набою і останньої катани (єдине пояснення, котре я почув від когось із героїв – «у розбійників їсти нічого, вони обов’язково полізуть, навіть знаючи, що село є кому захищати», при тому, що ця банда кількома місяцями раніше уже грабувала саме це поселення). Дуже дивний багаторазовий успіх тактики оборонців – пропустити першого-другого вершника з розбійницької колони, а потім фалангою (з бамбуковими піками і нічим більше!) відрізати їх від решти колони і переколоти.
 
Соціальна гармонія – селянин каже в очі кільком ронінам все, що думає про самурайство, і залишається живим, та ще й приймається до їхнього кола; найстарший із самураїв у вільний від боїв час бавить селянських дітей; переможні роніни залишають село, не вимагаючи жодної плати (крім того, що селяни їх годували весь час підготовки до нападу) і не намагаючись встановити свій контроль над цією територією. Самі селяни (на відміну від дисциплінованих і спокійних воїнів) виглядають говірким стадом, яке нічого не може без пастуха. (Я після перегляду подивився біографію Куросави – так і є, з самураїв; «Сам себе не похвалиш – хто ж тебе похвалить?»).
 
І попри все – я прийшов на це кіно, навіть не знаючи, що воно триватиме аж три з верхом години – і зовсім не помітив, як час пролетів. Поки не побачив на табло у метро 22:07, був абсолютно переконаний, що просидів не більше ніж стандартні півтори години. Виходить, що якимось чином фільм був дуже хороший, незважаючи на всі глюки. Як це вдалося – не знаю.



Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment