?

Log in

No account? Create an account

shulhatar

Про меншості без більшості   На сайті Західної…

Previous Entry Share Next Entry

Про меншості без більшості

 

На сайті Західної аналітичної групи  Микола Рябчук учергове просуває свою теорію про поділ України на «креольську» панівну російськомовну меншість і упосліджену україномовну більшість. Очевидно, що сама математика такого поділу сумнівна – україномовні є більшістю за переписом 2001 року (коли людей питали про «рідну мову», а не мову повсякденного спілкування), але не за безсторонніми (сподіваюся) опитуваннями, наприклад, КМІСу. Але навіть якщо стати на Рябчукову точку зору щодо співвідношення цих двох груп, залишається питання – як же відбувається це упослідження? Чому за умов формальної електоральної демократії більшість не приходить до влади?

 

Спочатку Рябчук намагається відповісти на нього, залишаючись у межах своїх же заданих передумов, пишучи, що (російськомовні) представники еліт стали впливовими за нового режиму саме тому, що вже були впливовими за попереднього. Але буквально в наступному реченні вказує, що Рух початку 1990-х (який він вважає тодішнім єдиним справжнім представником українофонів) мав підтримку лише чверті електорату. Пробачте, але ж українофони (за Рябчуком) були тоді і є зараз більшістю? Чому ж більшість цієї більшості проголосувала проти Руху? Відповіді у статті нема.

 

Хіба що на початку її Рябчук пише, що «імперія енергійно ґеттоїзувала тубільців – спершу як кріпаків, потім як колгоспних рабів, залишаючи їм єдиний шлях утечі із безпросвітних злиднів і приниженості: через прийняття панівної мови, культури та ідентичності, а заразом і засвоєння від колонізаторів їхньої нутряної зневаги до своїх колишніх – сільських, убогих і малоосвічених – одноплемінників» - але ці характеристики, треба думати, стосуються якраз русофонів – тобто меншості (за автором).

 

Чесніше було би визнати, що 1991 року Кравчук представляв україномовну частину населення ніяк не меншою мірою, ніж Чорновіл, що україномовність і націонал-демократичні погляди корелюють зовсім не у ста (і навіть не в п’ятдесяти) відсотках випадків, що сама україномовність може поєднуватися з голосуванням за ПР, палкою любов’ю до шансону і зневажанням високої української культури – але ж тоді картина ускладнюється, зникає світлий образ замученої «етнічно чужим» урядом україномовної і про-європейської більшості. Нічого Рябчук не говорить і про те, що навіть етнічна належність (не кажучи вже про мовну) є в Україні (та й не тільки в ній) не завжди визначеною. Той же Хмелько пише, що до чверті наслення України відчувають себе і росіянами, і українцями одночасно.

 

А так… У першому абзаці читаємо про «панівну російськомовну меншину», а в п’ятому – про поступки з боку еліти (україномовній) меншині. А більшість тоді хто?


  • Є ви(й)нятки з правила "україномовність-політичне голосування".
    Київ - російськомовний, голосує як західні регіони. північна Луганщина - україномовна, голосує за проффесора.

    А реальне сіввідношення мовців? Думаю, десь 55 на 45 на користь української, якщо враховувати суржик.
Розроблено LiveJournal.com